Трамп говорив про знищення Ірану. Показовішими були слова «проміжні вибори».

ВАШИНГТОН — Я повернувся після тижня висвітлення роботи Генеральної асамблеї ООН у Нью-Йорку, де лідери з усього світу винесли свої внутрішньополітичні протистояння на міжнародну арену й намагалися пояснити, чому це має нас турбувати.

Президент Трамп був найяскравішим прикладом. Його попередження про те, що він може «знищити Ісламську Республіку», як і слід було очікувати, потрапило в заголовки. Але найбільше я повертаюся до тієї частини його промови, де він спрогнозував, що угода з Іраном може бути укладена після листопадових проміжних виборів.

Трамп заявив, що Тегеран чекає, щоб побачити, як він виступить на виборах, — на це я звертаю увагу вже кілька місяців.

Це надзвичайний часовий горизонт, який постає перед світом, поки Сполучені Штати залишаються у стані війни. Трамп стверджує, що Іран вважає: він може протриматися до того моменту, коли американська політика змінить переговорну позицію Вашингтона.

Я розумію це так: він говорить Тегерану, що його ставка не зіграє: якщо хочете — чекайте виборів, але не сподівайтеся, що він відмовиться від своєї стратегії лише через те, що календар перегорне на листопад.

Чи приведе це до угоди — інше питання. Прогноз Трампа залишається лише прогнозом, а відстань між двома сторонами була очевидною, коли президент Ірану Масуд Пезешкіан виступав перед Генеральною асамблеєю.

Він представив Іран як країну, що протистоїть американському тиску, водночас наполягаючи, що Тегеран залишається відкритим до переговорів. Але бути відкритим до переговорів — це найлегша частина. Угода вимагала б поступок від обох сторін, а публічні заяви жодного з лідерів не свідчили про те, що ці поступки близькі.

Якби я був посередником і чув з одного боку розмови про «знищення», а з іншого — відмову поступатися, я б нервував. Такі слова добре сприймає внутрішня аудиторія. Вони залишають значно менше простору для людей, які намагаються домовитися за столом переговорів.

Саме тому важливим був виступ прем’єр-міністра Пакистану Шехбаза Шаріфа. Пакистан допоміг залучити Сполучені Штати та Іран до переговорів в Ісламабаді, а його уряд продовжує наполягати на дипломатії та виконанні Ісламабадського меморандуму про взаєморозуміння.

Меморандум не припинив війну. Проте домогтися того, щоб дві сторони, настільки віддалені одна від одної, погодили на папері бодай на щось, було досягненням, і про це варто пам’ятати, оцінюючи результати посередництва Пакистану. pid.gov.pk

Я був присутній на переговорах в Ісламабаді й чув критику на адресу того, що вони не дали достатніх результатів. Підстав для критики чимало.

Але питання полягає в тому, що сталося б без каналу, який узагалі дав би двом сторонам змогу говорити одна з одною. Пакистан допоміг створити такий канал, і я сумніваюся, що його робота як посередника завершена.

Шаріф також використав міжнародну арену, щоб порушити значно ближчу до дому загрозу: бойовики вздовж кордону Пакистану з Афганістаном. Через п’ять років після виходу Сполучених Штатів з Афганістану Талібан керує в Кабулі, тоді як Пакистан зазнає нападів з боку пакистанського Талібану — окремого збройного угруповання. Ісламабад заявляє, що бойовики діють з території Афганістану.

Це звинувачення заслуговує на перевірку, але ширший висновок не має зникнути з поля уваги Заходу: вихід з Афганістану не усунув проблем безпеки в регіоні.

А потім була Україна. Президент Володимир Зеленський назвав Владіміра Путіна «нульовим пацієнтом», описавши його як джерело, з якого продовжує поширюватися ідея війни. Це була вражаюча метафора, яку він використав, щоб довести: якщо дати Путіну більше простору для дій, це призведе до ще більшої нестабільності за межами України.

Фраза Зеленського про «нульового пацієнта» прозвучала того самого тижня, коли Тейлор Свіфт випустила пісню з точно такою самою назвою. Її новий музичний кліп розповідає іншу історію, але аналогія тут переконлива.

У кліпі Свіфт грає жінку, яка вже пережила руйнівні стосунки, тоді як інша жінка вступає у стосунки з тим самим чоловіком. Вона розпізнає цю модель і намагається попередити її.

Знаю, знаю — кліп Тейлор Свіфт є дивним місцем для обговорення Путіна. Але він допомагає зрозуміти, що Зеленський намагався донести присутнім. Україна знає, як це — жити з наслідками рішень Путіна.

Коли Зеленський називає його «нульовим пацієнтом», він говорить іншим лідерам: Ми бачили, що робить цей чоловік. Будь ласка, повірте нам, перш ніж підпускати його ближче.

Час виступу ще більше загострив його думку: минулого тижня Трамп запросив Путіна на саміт G20 у Маямі в грудні цього року.

Підхід Трампа до дипломатії часто починається з того, що він запрошує супротивника до кімнати й перевіряє, чи можуть стосунки просунути переговори вперед. Попередження Зеленського полягало в тому, що Путін також може використати цю кімнату.

Саме цей аргумент проходить через усі ці промови. Трамп вважає, що Іран може погодитися на угоду після того, як мине очікуване ним політичне вікно можливостей. Іран хоче показати, що його не можна змусити укласти угоду.

Пакистан хоче, щоб світ визнав: навіть незавершена угода може мати значення. Зеленський хоче, щоб лідери замислилися над тим, що саме дасть Путіну запрошення, перш ніж його надсилати.

В ООН кожен лідер звертався до людей у залі, але також до аудиторії у своїй країні та до супротивників, які спостерігали з інших місць.

Найгучніша фраза рідко була всім посланням. Загрозу Трампа винесли в заголовки. Його прогноз щодо проміжних виборів розповів нам більше про те, як він уявляє завершення цієї війни.