Нейт Венс: Кроки Трампа зі зміцнення нафтопереробки — хороший початок. Але чи достатньо цього?

Це авторська колонка для The Correspondent, написана Нейтом Венсом.

Нейт Венс — відставний військовослужбовець Корпусу морської піхоти США та двоюрідний брат віцепрезидента Джей Ді Венса. Він майже три роки провів в Україні як боєць-доброволець, а раніше працював у нафтовій галузі. Нині він працює в Києві у Фонді Р. Т. Везермана.

Президент Трамп застосував Закон про оборонне виробництво, маючи на меті розширити потужності з переробки нафти у США — це позитивний крок, який я рекомендував здійснити два тижні тому у своїй статті для The Correspondent.

Добре, що адміністрація усвідомлює: саме по собі видобування сирої нафти не є життєздатним рішенням. Без можливості перетворювати сиру нафту на придатне для використання паливо надлишковий видобуток може перетворитися не більш ніж на проблему зберігання.

Однак хороший перший крок не означає наявності комплексної стратегії енергетичної безпеки. Будь-яка відповідь, яка виявиться надто повільною, недостатньою за масштабом або запізнілою для розв’язання проблеми такого рівня, буде не більш ніж марною витратою зусиль.

Неможливо розв’язати проблему нинішньої нестачі потужностей з переробки нафти такого масштабу, не визначивши спочатку її кількісні параметри.

У 2020 році ОПЕК оцінювала глобальні резервні потужності з переробки нафти у 11 мільйонів барелів на добу. До 2024 року цей резерв скоротився до лише 3,7 мільйона барелів на добу (млн барелів на добу). Попит продовжує зростати, і до 2030 року, як очікується, глобальні надлишкові потужності з переробки нафти скоротяться до 500 тисяч барелів на добу.

Збільшення поставок сирої нафти на ринок автоматично не означає, що там, де це необхідно, стане більше бензину, дизельного або авіаційного палива. Сира нафта має потрапити на відповідні нафтопереробні заводи, бути перероблена на потрібні види продукції, а потім транспортована й розподілена.

Вузькі місця на будь-якому етапі можуть зберігати дефіцит пального навіть тоді, коли потік сирої нафти не припиняється. Надлишкова сира нафта також не обов’язково стає проблемою зберігання: за наявності інфраструктури та потужностей її можна перенаправити, експортувати або переробити в іншому місці.

Ба більше, тривала кампанія України проти російської нафтової інфраструктури створила додатковий тиск на глобальну систему переробки нафти. За даними Міжнародного енергетичного агентства, Росія має близько 6,5 мільйона барелів на добу встановлених потужностей з переробки нафти. Але в червні 2026 року обсяги переробки на російських нафтопереробних заводах впали до лише 3,8 млн барелів на добу — найнижчого рівня більш ніж за 20 років і приблизно на 30% нижче, ніж роком раніше. МЕА повідомило, що в перші вісім місяців 2026 року російський нафтопереробний завод зазнавав удару в середньому раз на три дні, оскільки українські атаки посилювалися.

Цей розрив у 2,7 млн барелів на добу не доводить, що Україна знищила саме такий обсяг потужностей з переробки нафти. Він вимірює різницю між встановленими потужностями Росії та обсягом сирої нафти, який фактично переробляється. Але наслідки виходять за межі Росії. За оцінкою МЕА, виробництво дизельного пального в Росії скоротилося майже на 30% порівняно з рівнями 2025 року, що створило додатковий тиск на міжнародні ринки пального.

А потім, як удар кулаком у живіт глобальним потужностям, почалася війна в Ірані. Удари у відповідь з боку Ірану вивели з ладу, за оцінками, 3,52 млн барелів на добу потужностей з переробки нафти. Ці оцінки не обов’язково розрізняють остаточне знищення, пошкодження, які можна усунути, або строки заміни.

Точний глобальний дефіцит неможливо визначити, просто віднявши повідомлені перебої в роботі нафтопереробних заводів від оцінок резервних потужностей ОПЕК. Але основна проблема залишається: глобальна система переробки нафти має дедалі менший запас міцності для протидії подальшим перебоям. Коли нафтопродукти стають дефіцитними, покупці конкурують за доступні обсяги, підштовхуючи ціни вгору.

Тенденція розвитку потужностей з переробки нафти рухалася в неправильному напрямку — і це без урахування існування авторитарних лідерів, які розпалюють конфлікти, у яких нафтопереробні заводи стають законними військовими цілями.

Масштаб проблеми величезний, особливо якщо врахувати вартість і регуляторні вимоги, пов’язані з будівництвом нових нафтопереробних заводів у США.

Якби США спробували одноосібно компенсувати значну глобальну нестачу потужностей з переробки нафти, витрати були б неймовірними. Гіпотетичний дефіцит у 2,5 млн барелів на добу означав би 25 нафтопереробних заводів, кожен із потужністю переробки 100 000 барелів на добу.

Будівництво таких нафтопереробних заводів потужністю 100 000 барелів на добу може коштувати від 5 до 10 мільярдів доларів і за нормальних обставин тривати від семи до 10 років. Важливо усвідомлювати, що проблемою є не лише вартість, а й необхідний час.

До того часу, коли проблему усвідомлюють, розв’язувати її вже надто пізно. Закон про оборонне виробництво може істотно зменшити ці практичні та фінансові витрати, але не усуне їх.

Нещодавнє закриття нафтопереробних заводів у Каліфорнії регулярно згадують, щоб політизувати це питання. Щоправда, екологічні норми Каліфорнії та податкове навантаження на нафтопереробні заводи можуть збільшувати операційні витрати й робити деякі підприємства менш конкурентоспроможними. Також правда, що деяким із цих нафтопереробних заводів понад століття і для збереження конкурентоспроможності вони потребують постійного технічного обслуговування та інвестицій.

Усі вони стикаються з наслідками старіння й можуть втрачати конкурентну перевагу, коли вводяться в експлуатацію новіші та ефективніші системи. Закриття застарілих нафтопереробних заводів ускладнює ситуацію; політизація цього питання є спрощенням. Проблема полягає в тому, що старіння нафтопереробного заводу не може стати для когось несподіванкою.

Якщо енергетична безпека є ініціативою у сфері національної оборони, яка впливає на всіх американців, чому уряд або відомство окремого штату мають повноваження регулюваннями довести нафтопереробні заводи до банкрутства, не забезпечивши чіткої заміни? Можливо, настав час, щоб федеральні норми зобов’язали підтримувати певний обсяг надлишкових потужностей з переробки нафти.

Гормузьку протоку також часто згадують як причину високих цін на паливо. За даними The Wall Street Journal, загальні потоки нафти з Близького Сходу перевищили 23,3 млн барелів на добу, перевищивши довоєнні рівні. Однак ці показники включають альтернативні маршрути; потоки безпосередньо через Гормузьку протоку залишалися нижчими за довоєнні рівні.

Наявність сирої нафти є неналежним показником доступної енергії. Як зазначалося раніше, нездатність перетворити цю сировину на придатне для використання паливо та побічні продукти може призвести до надлишку сирої нафти, тоді як запаси нафтопродуктів залишатимуться обмеженими.

Такий дисбаланс може спричинити широкий спектр негативних наслідків. Справжня енергетична безпека потребує більшого, ніж просто внутрішнє виробництво. Вона передбачає здатність переробляти, зберігати, транспортувати й розподіляти життєво важливі види палива.

Коли внутрішні потужності США та їхніх союзників є недостатніми, ми стаємо більш залежними від іноземних, потенційно ворожих постачальників, міжнародних цінових потрясінь і геополітичного примусу.

Нинішня криза є тому прикладом. Дуже мало американців вважають Росію союзницею США. Купівля будь-чого в геополітичного суперника є сумнівним кроком. Повідомлення про постачання іранського дизельного палива до Росії, якщо вони підтвердяться, породжують додаткові питання щодо походження палива та того, куди зрештою надходять гроші.

Без перевірюваного способу відстежити рух коштів або джерело придбаних товарів цілком можливо, що ми фінансово озброюємо своїх ворогів, допомагаючи їм завдати нам шкоди.

Всеосяжна стратегія нафтопереробки є невід’ємною складовою узгодженого плану національної оборони. Якщо ми маємо стратегічний нафтовий резерв, хіба не було б природно мати стратегію перетворення цієї нафти на корисний ресурс?

Нинішня криза зрештою може стати прикладом того, як ми вчимося на власних помилках.

Одне безперечно: це не буде остання криза. Якщо ми не зробимо висновків і не відреагуємо зараз, наступний її виток може бути набагато гіршим. Звернення Трампа до Закону про оборонне виробництво — це добре. Однак залишається питання: чи буде цього добра достатньо?