Нейт Венс: Війна — не привід для вашого его, панове

Це авторська стаття запрошеного автора для The Correspondent.

Нейт Венс — ветеран Корпусу морської піхоти США у відставці та двоюрідний брат віцепрезидента Джей Ді Венса. Він провів майже три роки в Україні як доброволець-бойовик, а раніше працював у нафтовій галузі. Нині він працює в Києві у Фонді Р. Т. Візермана.

Трагедія, що нині розгортається між Дональдом Трампом і Володимиром Зеленським, є масштабнішою за гарячі суперечки між двома лідерами. Те, що починалося як стратегічна розбіжність у поглядах, переросло в особистісний конфлікт, у якому, схоже, жоден із них не готовий поступитися.

Зрештою, жоден із них не заплатить за цю незгоду. Ціну заплатять солдати на передовій і невинні цивільні у своїх домівках. Обидва припустилися дипломатичних помилок, які ускладнюють співпрацю.

Їхня відповідальність полягає не в тому, щоб захищати власне его, а в тому, щоб захищати людей, чиї життя перебувають у їхніх руках.

Президент Трамп неодноразово закликав покласти край насильству, заявляючи, що хоче, аби «вбивства припинилися». Але віра в щирість його заявленого прагнення до миру не виключає необхідності перевірити, чи наближають його дії цей мир.

На початку цього місяця Трамп оголосив про угоду, яка дозволяє експорт російського дизельного пального, у супроводі тимчасового послаблення санкцій США. Адміністрація представила цю домовленість як частину своїх зусиль із подолання тиску на енергетичні ринки та спонукання Росії до врегулювання.

Я критикував те, чи зможе ця угода суттєво знизити ціни на пальне, водночас попереджаючи, що вона може принести Росії економічну вигоду та послабити тиск Заходу на Москву.

Для пересічного українця будь-що, що дає росіянам економічне полегшення, є гіркою пігулкою. Висловлення гніву, навіть якщо він виправданий, не дорівнює ефективній дипломатії.

Ця суперечка розгортається на тлі повідомлень про нові обмеження щодо обміну розвідданими та використання Україною Starshield для життєво важливих військових функцій. Розбіжності в повідомленнях і коментарях дедалі більше ускладнюють розуміння реального стану речей.

Якщо ці обмеження виявляться реальними, слід поставити запитання: Якої стратегічної мети прагнуть досягти, послаблюючи оборону України?

Адміністрація Трампа може щиро вважати, що для припинення війни потрібен тиск. Якщо це так, тиск на обидві сторони — єдиний спосіб не допустити, щоб регіональний хуліган відчув себе ще більш безкарним.

Агресором у цій війні є Росія. Це не складне твердження, і воно не стає менш правдивим через дипломатичні помилки українського президента.

Приватні мотиви Трампа щодо цієї угоди про дизельне пальне та його подальших дій, можливо, назавжди залишаться відомими лише йому — ми ж можемо аналізувати його дії, щоб визначити їхні наслідки.

Існує небезпека, що суперечка стала меншою мірою стосуватися змісту мирних переговорів і більшою — того, хто виграє аргумент.

Мені пригадується голосування сенатора Джона Маккейна проти скасування Закону про доступне медичне обслуговування у 2017 році.

Маккейн роками виступав проти цього закону, однак віддав вирішальний голос проти спроби його скасувати. Його мотиви були предметом дискусій, і було б надто просто звести його рішення до особистої неприязні до Трампа. Однак саме так його вчинок і сприймається — ніби видатну військову та політичну кар’єру було затьмарено одним останнім голосуванням, продиктованим образою.

Нещодавня поведінка Трампа, на жаль, має схожі риси. Його заявлене прагнення припинити вбивства призводить до умов, які їх пришвидшують. Спадщину президента визначають не лише його заявлені наміри. Її також визначають наслідки його рішень.

Нещодавні рішення Трампа винагороджують агресора. Це завжди веде до нової агресії.

На цьому етапі Зеленський не має виправдання, якщо не усвідомлює, що різкі випади проти Трампа рідко дають позитивний результат. Трамп — професійний політичний скандаліст. Це його гра, а США мають величезний вплив на майбутнє України.

Хоча Зеленський може вважати виправданою ворожу відповідь на дії, які він сприймає як загрозу для своєї країни. Він навіть може мати рацію щодо нещодавньої поведінки Трампа. Але виправданість не завжди означає ефективність.

Іноді лідери змушені проковтнути свою гордість замість того, щоб дати відповідь, яка могла б принести задоволення. Це не є проявом слабкості; це надання пріоритету безпеці держави над задоволенням від «перемоги» в суперечці.

Ситуація в Україні особливо важка, і тому вона не може дозволити собі ставитися до відносин із Вашингтоном як до звичайної дипломатичної суперечки. Важливо пам’ятати про безпосередність наслідків.

Коли в системі протиповітряної оборони немає боєприпасів, безпілотник неможливо навести на ціль, яку він має перехопити, або попередження не надходить. Результатом стає загибель солдата, зруйнований будинок або розірвана сім’я. Жодна кількість політичної риторики не може замінити близьку людину.

Будь-який біль, якого Зеленський може зазнати, стримуючи себе у відносинах із Трампом, тьмяніє на тлі болю української родини, яка втрачає когось через те, що країна не мала засобів для самозахисту.

Я не натякаю, що Україна має капітулювати й прийняти будь-яку мирну угоду, яку їй нав’яжуть, або що США повинні безстроково надавати необмежену підтримку.

Простіше кажучи, будь-яка угода (якщо вона взагалі можлива) має бути справедливою. Якщо цього стандарту не буде дотримано, це фактично означатиме винагороду за агресію. За кілька років ми опинимося в подібній ситуації.

Трамп має зрозуміти, що односторонній тиск на Зеленського не допомагає розв’язати проблему російської агресії. Зеленський має зрозуміти, що збереження робочих відносин зі Сполученими Штатами, незалежно від того, наскільки особисто образливими вони можуть бути, залишається стратегічною необхідністю.

Обидва чоловіки мають зрозуміти, що їхня співпраця мало на що впливає для кожного з них. Їхня співпраця впливає на незнайомих їм людей, далеких від їхньої особистої неприязні, які ризикують втратити життя, якщо не переможе холодний розум. Трампу й Зеленському не потрібно ставати друзями, але вони мають усвідомити, що їхні особисті почуття важать менше за життя їхніх співвітчизників.

Коли Трамп каже, що хоче припинити вбивства, я вирішую йому вірити. Ця щирість не є виправданням для проведення політики, що суперечить заявленому наміру.

Зеленський має право захищати свою країну, але йому потрібно пам’ятати, що пряме протистояння з Вашингтоном може мати непередбачені наслідки.

Ще є час відновити ці відносини. Трамп може вдатися до дипломатії, яка не зводить ситуацію до вибору між двома взаємовиключними варіантами.

Зеленський може продемонструвати, що його відданість безпеці свого народу сильніша за його (цілком виправданий) гнів, просто виявивши стриманість.

Постає питання: чи здатен хтось із них відкласти гордість убік? Якщо ні, жодному з цих чоловіків не доведеться платити ціну.

Її заплатить народ України.