Білий дім намагався поставити мене на місце. Я вже був у бомбосховищі.

Минула ніч беззаперечно була найважчою з усіх, які я провів у Києві.

Щогодини — без винятку — лунали ракетні тривоги; надворі гриміли вибухи, від яких здригалися стіни й деренчали вікна; моторошний, скреготливий звук реактивних дронів кружляв над головою в пошуках цілі.

Тим часом Білий дім публічно вступив зі мною в конфлікт в інтернеті. Ох, бути американським репортером в Україні у 2026 році.

Раніше того дня спеціальний посланець президента Трампа Стів Віткофф розсипався в похвалах російському диктатору Владіміру Путіну після звільнення громадянина США Стівена Габбарда, якого незаконно ув’язнили після захоплення в Україні на початку повномасштабної війни.

«Йому 75 років, і ви так багато говорите про мого президента, президента Трампа, як про гуманіста — ви також гуманіст, сер, і я віддаю вам честь».

Перепрошую, людина, яка вбиває тисячі українських цивільних, — «гуманіст»?

Окрім нахабства цієї заяви, у дописі в X я зосередився на втраченій можливості використати звільнення Габбарда як перемогу президента — яка йому дедалі більше потрібна, адже до проміжних виборів залишаються лічені тижні.

«Моїм друзям — республіканським стратегам: замість заголовків на кшталт “Президент Трамп повертає додому американця, незаконно ув’язненого в Росії”, єдине, про що всі говоритимуть, — це те, що Віткофф назвав Путіна “гуманістом”», — написав я, розмірковуючи у фуд-корті київського торговельного центру.

Я вважав це стандартним політичним аналізом. Але, схоже, почуття Білого дому були зачеплені.

Через чотирнадцять годин — коли я переховувався в укритті, а масивні вибухи надворі не давали мені заснути, — акаунт Білого дому @RapidResponse47 процитував мій допис, додавши у відповідь зухвалий, але глибоко хибний аргумент.

«Чи мав спеціальний посланець образити цю людину, поставити під загрозу звільнення американського громадянина й перекреслити будь-яку можливість нарешті припинити війну, яка триває вже надто довго?» — йшлося в дописі. «Ці питання складні. Саме тому ви не ведете переговорів».

Ніби єдиними варіантами були образити Путіна або підлещуватися до нього в максимально принизливий спосіб.

«Дякуємо за звільнення американця. Президент Трамп зробив його повернення додому пріоритетом».

Ось і все — без образ, без нагороди гуманіста. Якось переговори не зірвалися.

Свободу Габбарда варто відзначати. Саме це я й мав на увазі від самого початку. Але звільнення людини, яку взагалі не мали ув’язнювати, не робить Путіна гуманістом.

І сумніви щодо цього визначення не означають, що я проти повернення американців додому.

Чесно кажучи, ця відповідь мене розсмішила — це було бажане переривання інакше жахливої ночі. До цього я ледь стримував сльози, слухаючи вибухи й думаючи, наскільки ближчим буде наступний.

Іноді атака з боку Білого дому може боліти — просто через величезну вагу посади, яка за нею стоїть.

Але в укритті в Києві було трохи складно сприймати всерйоз лекцію про чесноти Путіна.

Я не переговорник, я репортер. Я ставлю запитання — зокрема тоді, коли Білий дім волів би чути оплески.

І, сидячи тут та слухаючи, що Росія вночі посилає на це місто, я маю цілком очевидне запитання: що саме тут є гуманним?

Саме тому я тут. Слова, що лунають із Вашингтона, мають оцінюватися у співвідношенні з тим, що відбувається в місцях, яких вони стосуються.

Незалежність означає, що я можу й далі ставити ці запитання. Ваша підтримка означає, що я можу дозволити собі бути тут і ставити їх.

Працюючи на себе, я не скутий корпоративним наративом чи чужими побоюваннями, що можу втратити такий важливий «доступ». Якщо ви цінуєте такі репортажі, розгляньте можливість оформити платну підписку на correspondent.news.

Я не можу обіцяти тихіших ночей. Але я й надалі розповідатиму вам, що чую.