Іран вважає, що час працює на нього. Та це може бути таємною зброєю Трампа

Іран може вважати, що знайшов ідеальну зброю проти президента Трампа: час.

Тегеран може продовжувати говорити про дипломатію, затягувати переговори, завдавати обмежених ударів і чекати, поки Америка втомиться від чергової війни на Близькому Сході.

Але в цієї стратегії є проблема.

Час насправді може працювати проти Ірану.

Оскільки блокада Трампа та економічний тиск продовжують душити Ісламську Республіку, що довше триває протистояння, то більшої шкоди Вашингтон може завдати режиму, який нині насилу утримує свій вплив у регіоні.

«Я б сказав, що це мілітаризована форма стримування», — заявив Бехнам Бен Талеблу, експерт з Ірану у Фонді захисту демократій, у подкасті The Correspondent.

США тепер розраховують, що тривалий тиск зрештою змусить Тегеран відступити.

Іран, своєю чергою, розраховує на протилежне: що республіканці програють проміжні вибори в листопаді, а Трамп буде змушений розвернутися й повернутися додому, підібгавши хвіст.

«Бажання поставити Америку в скрутне становище» та «тягнути час» до завершення президентства Трампа є центральними елементами стратегії Тегерана, за словами Талеблу.

Це створює небезпечну гру в очікування. Хто довше витримає тиск?

Іран уже грав у цю гру

Тегеран десятиліттями вчився виживати під санкціями, в умовах міжнародної ізоляції та військового тиску.

Його стратегія часто полягала в тому, щоб приймати покарання, здійснювати обмежені контрзаходи й чекати, поки політичні вітри у Вашингтоні зміняться.

Однак президентство Трампа створює для Ірану іншу проблему.

Трамп продемонстрував готовність застосовувати економічний і військовий тиск у спосіб, на який попередні президенти не йшли, зазначив Талеблу. І на відміну від одного авіаудару, економічний тиск із часом може ставати сильнішим.

Наприклад, іранський експорт нафти різко скоротився на ранніх етапах блокади — приблизно з 2,1 мільйона барелів на день до лише 64 000 барелів на день у травні, за словами Талеблу.

Того місяця через блокаду США пройшли лише чотири судна.

Тепер, після відновлення блокади, Іран був змушений шукати інші способи переміщення нафтопродуктів. Що довше це триває, то важче Тегерану просто перечекати ситуацію.

Але Іран може завдати удару у відповідь

Це не означає, що для Вашингтона ця стратегія позбавлена ризиків.

Насправді що сильнішим стає економічний тиск, то більшим є стимул для Ірану завдати болю регіону.

Іран уже продемонстрував готовність атакувати американські сили, погрожувати судноплавству й завдавати ударів по інфраструктурі партнерів Америки в країнах Перської затоки.

Підтримувані Іраном хусити також атакували Саудівську Аравію, а Тегеран дедалі частіше демонструє готовність погрожувати суднам у районі Ормузької протоки та поблизу неї.

Саме тут гра в очікування стає небезпечною.

Іран може вирішити: якщо він не здатен здолати блокаду, то має зробити ціну її підтримання нестерпною.

Талеблу попередив, що США мають підготуватися саме до такої можливості.

«Я думаю, що у військовому плані нам потрібно готуватися до успіху санкцій, а не до їхньої невдачі», — сказав він.

Це попередження частково ґрунтується на тому, що сталося після того, як Вашингтон різко посилив санкції проти Ірану у 2019 році.

Замість того щоб просто капітулювати, Тегеран відповів атаками підтримуваних Іраном ополченців на американські позиції в Іраку, а також нападами на судноплавство, атаками безпілотників і ударами по арабській нафтовій інфраструктурі.

І, звісно, історія завжди може повторитися.

«Я бачу, що Ісламська Республіка прагне розширити війну, — сказав Талеблу. — Попри те, що вони зазнали втрат, вони ще не переможені».

То хто виграє від очікування?

Ірану потрібен час, щоб вижити. Але Трампу також потрібен час, щоб кампанія тиску спрацювала.

США мають перевагу, оскільки можуть продовжувати посилювати економічний тиск на Іран, зберігаючи військовий тиск навколо Перської затоки.

Іран має перевагу, оскільки може використовувати проксі-сили, ракети, безпілотники й атаки на судноплавство, щоб підвищувати ціну цього тиску.

Жодна зі сторін не може точно знати, коли інша зламається. Але жоден годинник не є нейтральним.

«Проблема цілодобового ... новинного циклу» полягає в тому, що він заохочує людей оцінювати війну за окремими моментальними знімками, а не спостерігати, як стратегії працюють протягом місяців, стверджував Талеблу — торкаючись однієї з ключових причин запуску The Correspondent.

Останні дипломатичні заяви Тегерана не обов’язково означають, що режим прагне миру. Останні ракетні удари не обов’язково означають, що війна ось-ось вибухне.

І те, й інше може бути частиною однієї стратегії: виграти час. І це може бути найбільшою авантюрою Ірану.

Тегеран вважає, що Америка зрештою вирішить: конфлікт не вартий ціни.

Трамп, схоже, розраховує, що Іран зрештою вирішить: він не може дозволити собі продовжувати боротьбу.

Наразі обидві сторони чекають.

Але в міру того, як блокада посилюється, а економічні можливості Ірану скорочуються, час може перетворюватися зі зброї Тегерана на зброю Трампа.

«Час є зброєю, коли йдеться про блокаду», — сказав Талеблу.